Старець із білим кучерявим волоссям і бородою дивиться на глядача просто, обличчя його прорізане глибокими зморшками, погляд похмурий і водночас спокійний. Це апостол Петро, яким його зобразив із певністю невідомий, але нерідко ототожнюваний із Теодором Апсевдом живописець, що 1192 року взявся за оздоблення кафолікону монастиря Панагії Аракос у Лагудерах на Кіпрі за кошти архонта Льва Авфенті. Образ належить до одного з найповніших циклів середньовізантійського малярства, що збереглися на острові, — свідчення зрілого комнінівського мистецтва з безпосередньою залежністю від константинопольських зразків. Апостол має золотавий німб із білим обвідним контуром, рожевий хітон під глибоко вохристим гіматієм, що спадає важкими, широкими складками, а в правиці тримає високий хрестоподібний жезл, символ своєї апостольської дороги. На тлі розгортається блакитнуватий, майже димчастий колір, характерний для палітри пам’ятки. Ліворуч від голови помітний фрагмент напису — початок звичної формули «Ο ΑΓΙ[ΟΣ]», як було прийнято позначати ідентичність святих образів у візантійській іконографії. Церква, разом із ще дев’ятьма розписаними храмами гірського масиву Троодос, від 1985 року внесена до списку пам’яток Світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
Зображення Петра у візантійському мистецтві Панагії Аракос
Тут не панує сувора, майже невагома сакральність ранніших середньовізантійських взірців. У лиці Петра живописця цікавило дещо людяніше, ближче до досвіду віку й утоми. Зморшки на чолі, глибокі западини довкола очей, густа борода з кучерявими пасмами, що симетрично спускаються до плечей, — усе це формує тип голови, який уже в ранньохристиянські часи усталився для первоверховного апостола, тут же переданий із особливою пластичністю. Погляд не шукає глядача відсторонено; він дивиться прямо, майже розглядає його. Навколо шиї видно тонку лінію тіні, що надає об’єму потилиці, тоді як хітон, написаний насиченим рожевим, протиставлено землистому вохристому гіматію так, що підкреслюється тілесність постаті під тканиною.
Жезл, який він тримає, високий, тонкий, із завершенням у вигляді хреста, не є просто іконографічним додатком. Він означує апостольську гідність, мандрівництво і проповідь, що супроводжували життя учнів після Воскресіння. У цій кіпрській фресці, як і в інших пам’ятках доби, включення таких постатей у повноростові або майже повноростові зображення навколо центральної частини храму відбиває ширшу програму, в якій кожен апостол посідає місце, пов’язане з літургійним ладом простору. Блакитнуватий фон, без архітектурних чи пейзажних ознак, дає змогу постаті виступати з особливою напругою, майже як самодостатньому образу.
Напис, що зберігся уривчасто над плечем, відповідає звичній практиці подання титулу «святий» перед власним ім’ям — практиці, яка в кіпрському монументальному живописі кінця XII століття ще зберігає свою вчену, скорочену форму. Дослідники, що займалися комплексом фресок Панагії Аракос, убачають у таких творах одне з найпереконливіших свідчень пізнього комнінівського малярства, де інтерес до людського характеру зображених осіб співіснує без суперечності з їхньою ієрархічною гідністю. Апостол Петро, постарілий, серйозний, зосереджений поглядом, лишається одним із найхарактерніших зразків тієї живописної чутливості, що розквітла на Кіпрі наприкінці XII століття.
