Сценічне виконання традиційного танцю: чоловіче коло на передньому плані, скрипка й акордеон у глибині. Який саме це танець, не встановлено.У селах південної Карістії кавондорітікос пов’язує місцевий танцювальний репертуар із музичною традицією, що згодом поширилася всім Егейським морем, і водночас зберігає риси давньої манери гри на цамбуні. Мелодію можна почути, зокрема, у виконанні скрипаля Нікос Ікономідіс (2001) з архіву Домни Саміу. Неподалік, в Андії на схилах гори Охі, плекали сфірію — передавання мови свистом для спілкування на відстані. Розглянуті разом, ці дві практики висвітлюють різні способи використання звуку в селянському світі Південної Евбеї: музика супроводжує свято, а свистова мова служить щоденному порозумінню.
Дводольна пульсація і рух кола
Розмір кавондорітікоса — 2/4. Міранда Терзопулу в пояснювальному тексті, написаному для архіву Саміу, описує його як рівний і жвавий коловий танець, у якому танцюристи тримаються за руки навхрест. Вона згадує також, що в міру того, як розгортається свято, до нього вплітаються сатиричні, часом доволі сміливі куплети. Відповідний запис значиться під назвою Нікос Ікономідіс (2001), а супровідний коментар Терзопулу датовано 2018 роком.
Слухаючи, варто розрізняти метр і мелодичний рух. Над дводольною пульсацією, що постійно повертається, виконавець розгортає свої фрази з акцентами й прикрасами, які можуть зробити гру щільнішою або поривчастішою. Тож означення «асиметричний» лише внесло б плутанину щодо метричної організації мелодії.
Цамбуна і тумбі
Цамбуна належить до волинок. Музикант дме в міх і, стискаючи його рукою, живить звучні трубки, так що звук не уривається. Конкретний інструмент описано в картці Tsambouna (373) зі збірки Центру дослідження грецького фольклору Афінської академії: міх зроблено з козячої шкіри, а трубки з отворами — з очерету. Предмет походить з Калімноса і дає уявлення про будову інструмента, проте його походження слід відрізняти від походження евбейських інструментів.
У давньому супроводі кавондорітікоса засвідчено цамбуну й ліру, а також ударний інструмент, який називають тумбакі або даулі. Поряд із неперервним звуковим потоком духового інструмента удари розмічають час для танцюристів. Згодом центральне місце у виконанні посіли скрипка й лаута, про що йдеться і в коментарі до запису Нікос Ікономідіс (2001).
У Капсалі 1976 року Домна Саміу записала Тодоріса Буюкоса, який грав на «цамбуні із зурною» — місцевому різновиді з додатковою басовою трубкою; сама вона акомпанувала йому на даулі. Згідно з архівною приміткою, Буюкос виготовив інструмент власноруч, перейнявши ремесло від діда. Запис представлено в подорожніх матеріалах Евбея, Каріст.
Від калліаньотікоса до егейської скрипки
Шлях від місцевої гри до ширшого поширення простежує дослідження Захаріу — магістерська робота Дімітріоса Захаріу, виконана 2021 року на кафедрі музичних студій Афінського університету. Її анотація пов’язує мелодію з арванітськими селами довкола Агіос-Дімітріоса й Калліану, де її називали «Калліаньотікос» і «Гайда».
Музика складається з коротких фраз, які зіставляються й комбінуються в межах можливостей давніх інструментів. З переходом на скрипку частина цієї мотивної спадщини зберігається, а до неї додаються елементи, які уможливлюють ширший діапазон та інша техніка інструмента. Це одна з головних осей роботи, як її подано на openarchives.gr.
Ще 1976 року в Агіос-Дімітріосі Саміу записала кавондорітікос у виконанні двох скрипок і лаути. Ті самі подорожні матеріали містять, поряд із записами цамбуни, арванітську пісню й пастуший наспів на флогері. Матеріал Евбея, Каріст фіксує це співіснування в тогочасному вигляді.
Утвердженню кавондорітікоса на Кікладах і ширше в Егеїді сприяли мережі професійних музикантів і звукозапис. Університетська робота вказує й на роль танцювальних колективів, завдяки яким мелодію пізнавали молодші покоління, як зазначено в її анотації на openarchives.gr.
Сфірія в Андії
В Андії, на південному сході Евбеї, сфірія слугувала для спілкування на відстанях, які звичайний голос долав насилу. Вона ґрунтується на розмовній грецькій мові й передає свистом її мовні розрізнення та інтонацію. 2019 року практику внесено до Національного реєстру нематеріальної культурної спадщини Греції; відповідна картка описує її використання чоловіками й жінками, особливо під час польових робіт.
Досвідчений свистун здатен передати цілі речення. У фонетичних дослідженнях Жюльєна Меєра свистова мова розглядається як спосіб передавання мови у вузькій смузі частот. Із багатого акустичного сигналу голосу зберігаються вибрані ознаки, достатні для того, щоб обізнаний співрозмовник упізнав повідомлення. Розуміння передбачає знання самої практики й мови, на якій вона ґрунтується, як пояснює наукова стаття на Cambridge Core.
Подібні форми свистової мови зафіксовано в дуже різних мовних спільнотах світу. Порівняльний огляд Меєра в Annual Reviews розглядає їх у зв’язку з мовами, які вони передають, і з комунікативним середовищем, у якому склалася кожна з практик.
Дві традиції в одному краї
Кавондорітікос і сфірію можна розглядати разом як вияви культури південної Карістії. Їхнє сусідство уможливлює культурологічне прочитання звуку в місцевому житті; безпосередня музична чи історична залежність однієї практики від іншої в джерелах статті не засвідчена.
Передавання знання йде конкретними людськими шляхами. Буюкос навчився робити цамбуну в діда, як повідомляють архівні матеріали Евбея, Каріст. Щодо сфірії, офіційна картка фіксує занепад щоденного вжитку й труднощі з передаванням її молодим, а поряд — спроби організованого навчання. У серпні 2015 року Панайотіс Дзанаваріс у межах циклу занять навчив шістьох молодих свистунів з околиць, про що розповідає сайт Нематеріальна культурна спадщина Греції.
