Богоотці Йоаким і Анна в розписі Пантанаси в Містрі

Йоаким так різко закидає голову назад, що його обличчя постає майже в профіль, і розкриває руки назустріч точці, розташованій вище за нього. Навпроти нього Анна, огорнута червоним мафорієм, теж здіймає долоні в той самий бік. Богоотці Йоаким і Анна належать до стінописного оздоблення XV століття в кафоліконі монастиря Пантанаса в Містрі. Храм заснував 1428 року протостратор Іоанн Франгопул — такі відомості подає Європейський центр візантійських і поствізантійських пам’яток. Обидві постаті зображено на повний зріст; кожна стоїть у вузькому вертикальному полі, обмеженому червоними смугами. Між ними відкривається арка з розписаним інтрадосом.

Про ктитора відомо з монограм на вікнах і на південно-західній капітелі. Свідчить про нього й віршований напис біля основи бані західних хорів. Франгопул належав до наймогутніших осіб Морейського деспотату за часів Феодора II Палеолога. Уперше розписи XV століття опублікував 1910 року Габріель Мілле в альбомі, присвяченому візантійським пам’яткам Містри. Іконографічні програми храмів міста комплексно розглянула 1970 року Сюзі Дюфрен.

Батьки Богородиці у вівтарі

Жест постатей значною мірою пояснюється їхнім місцем у храмі. Меліта Еммануїл досліджувала програми розписів Містри у зв’язку з їхніми донаторами. У Пантанасі, за її описом, батьки Богородиці в молитовній позі вміщені у вівтарі разом із Христом Вознесіння та Богородицею в апсиді. Двох архангелів і апостолів Петра й Павла, за її ж словами, зображено на колонах, що підтримують центральну баню. Увесь цей ансамбль дослідниця прочитує як Деісус, розгорнутий майже в трьох вимірах, з відсиланням до спасіння і посмертного життя (Religious Imagery in Mystra).

Жодного оповідного антуражу довкола постатей немає. Ні дому, ні саду, ні храму — лише темне, майже чорне тло і зелена смуга землі під ногами. Тож подружжя постає в ролі заступників. Їхня історія, як її переказує апокрифічне Протоєвангеліє Якова, подає народження Марії як Божу відповідь на їхню молитву про дитину. Еммануїл покликається на цей зв’язок, розглядаючи інше зображення в Містрі — Різдво Богородиці в південно-східному приділі храму Святої Софії. У Пантанасі моління батьків вписано в ширший масштаб — масштаб вівтаря.

Ще раніше в тій самій Містрі богоотців зобразили інакше — у нартексі церкви Одигітрії (Афендіко). Там вони обрамлюють образ Богородиці «Живоносне Джерело» в тимпані над входом до наосу. Йоаким представлений до стегон, з однією рукою, піднесеною в молінні, а Анна тримає руки схрещеними перед собою. Родоніки Етзеоглу датує цей живопис п’ятиліттям 1315–1320 років (Ο ναός της Οδηγητρίας του Βροντοχίου στον Μυστρά [Церква Одигітрії монастиря Бронтохій у Містрі]). Анастасіос Танцис натомість відносить його до значно пізнішого часу — до кінця XIV століття. Хоч би якого датування дотримуватися, відмінність від Пантанаси велика. У Пантанасі батьки вже не супроводжують центрального богородичного образу в межах однієї композиції. Вони стоять на повний зріст і окремо, кожен у своєму полі, а їхнє моління перетинає порожнечу арки.

Йоаким

Постать рухається у двох протилежних напрямках. Тіло простує до отвору — одна нога виставлена вперед, коліно трохи зігнуте, — тоді як шия тягнеться назад і вгору. Її змодельовано світлими площинами й темними лініями, що підкреслюють сухожилля. Вище — невелика голова з коротким кучерявим волоссям і бородою, опрацьована густими білими мазками по сіро-коричневому тону. На обличчі вохра карнації переходить в оливково-зелені тіні. Білі відблиски лягають на чоло, вилицю й спинку носа; велике око звернене вгору. Німб, вохристий, з білим обрисом, лишається позаду руху й не охоплює його.

Обидві руки з довгими пальцями й розкритими долонями здійнято на різну висоту: одну — біля грудей, другу — вище й далі вперед. Хітон світлий, сіро-блакитний, майже срібний, із широкою червонувато-коричневою смугою на плечі. Рожево-коричневий гіматій навскіс перетинає торс і довгою складкою звисає з передпліччя. Унизу він обвиває ноги й біля кісточок закінчується закрученим, ніби у вирі, подолом. Відблиски на гіматії різкі й кутасті, подекуди загострені на стегні й гомілці; вони передають радше ритм тканини, ніж об’єм тіла.

У верхній частині поля, праворуч від німба, зберігся напис із його ім’ям, виконаний великими літерами. Ліворуч можна розрізнити окрему літеру, що, ймовірно, належить до скорочення почесного означення.

Анна і стан фарбового шару

Анна звернена ліворуч від глядача, до арки, а її обличчя, подане в три чверті, дивиться вгору. Мафорій насиченого червоно-помаранчевого кольору вкриває голову й плечі та спускається нижче колін. Його краї звисають обабіч ламаними східчастими складками, розлогішими з боку спини. Під ним темний сіро-зелений хітон сягає ступнів, де видно червоне взуття. Обидві руки здійнято перед грудьми, долоні розкриті до отвору. На зап’ясті видніється світлий сіро-блакитний край рукава з червоною смугою.

З двох постатей найбільше потерпіла Анна. Обличчя потемніло, риси ледве розрізняються. Мафорієм розповзлися темні плями, а в нижній частині поля фарбовий шар зберігся фрагментарно. Між постаттю й аркою тяглість зображення перериває біла смуга тиньку без розпису. Напис із її ім’ям зберігся вгорі, праворуч від німба.

Колір, лінія і розписана арка

Колорит тримається на кількох сильних контрастах: сріблястий хітон і рожевуватий гіматій Йоакима, червоний мафорій Анни, вохра німбів на темному тлі. Унизу їх об’єднує зелень ґрунту. Пропорції видовжені, голови невеликі щодо високих постатей. Білі відблиски, покладені короткими впевненими штрихами, організовують площини майже графічно. На сайті Європейського центру візантійських і поствізантійських пам’яток розписи Пантанаси описано як продовження розписів Одигітрії та Перівлепти. Там їх також зараховано до найвизначніших творів останньої фази палеологівського живопису. Питання взірців, якими послуговувалася майстерня, розглянула Дула Мурікі в дослідженні 1991 року, присвяченому розписам храму як свідченню про взірці малярської майстерні XV століття.

Сама арка належить до композиції більшою мірою, ніж здається на перший погляд. Її лицьову площину та інтрадос укрито вохрою й червонуватими тонами, поверх яких в’ється зелений рослинний орнамент зі спіральних пагонів. За аркою біла стіна завершується темним отвором. Богоотці схиляються одне до одного над цією глибиною, обернувши долоні в одному напрямку. Порожнеча між ними залишається в центрі зображення.