Застільне гленді в Олімбосі: музикант із лаутом і співтрапезники довкола столу.В Олімбосі на острові Карпатос право почати пісню залежить від становища, яке визнає за людиною товариство, і від відповідальності за перебіг діалогу, що може тривати годинами. Довкола столу учасники стежать за кожним словом, вичікують слушну мить для відповіді й складають мантинади, звернені до певних людей. Послідовність пісень і перехід до танцю підпорядковані порядкові, відомому всім присутнім, навіть коли нікому не треба про нього нагадувати.
Від спільної трапези до першої мантинади
Застільне гленді виникає за різних нагод — від зустрічі в сільській кав’ярні до храмового свята, — а його тривалість залежить від приводу й товариства. В описі свята у Врукунді, що його зробила Фотіні Маргаріті, після спільної трапези священники й півчі співають тропарі. Далі священник проголошує іменний тост на честь протомераклиса, який підхоплює застільну пісню «Άρχοντες τρων και πίνουσι» („Пани їдять і п’ють“), а тоді — першу мантинаду. Це цілком визначений обрядовий початок, пов’язаний зі святом і з людьми, які беруть у ньому участь.
Застільні пісні та сирматика мають тексти, успадковані з усної традиції. Мантинада гленді, навпаки, народжується з нагоди, у міру того як розгортається розмова. Досвідчений учасник знає обидва жанри, а також те, як товариство переходить від одного до другого.
Кого визнають «першим»
Першість передбачає визнання з боку інших. У карпатоській традиції мераклікі — поєднання смаку й відданості мистецтву гленді — оцінює громада, а точніше — гурти співців, які зважують водночас поетичний хист людини та її моральний вигляд. Особливої ваги набуває її вміння тримати товариство вкупі й заохочувати інших до участі. Протомераклис, отже, бере на себе відповідальність за перебіг гленді, а його майстерність щоразу випробовується серед односельців.
Не менш чітко окреслено й обов’язки того, хто бере слово. Національний реєстр зазначає, що коли двоє починають одночасно, першість поступаються старшому або визнано кращому мераклисові, посадовій особі чи тому, на чию честь влаштовано гленді. Вимагається також зосередженість на темі й увага до того, хто співає, без сторонніх розмов. Відповідь наступного має пасувати до щойно почутого.
П’ятнадцятискладовий вірш як співаний діалог
Мантинаду утворюють два римовані п’ятнадцятискладові рядки з характерною цезурою, що ділить кожен на восьмискладовий і семискладовий піввірші. У етномузикологічному дослідженні Мелані Ніттіс описано, як імпровізатор співає свій двовірш частинами, вдаючись до повторів і вигуків, щоб припасувати слова до мелодії. Решта чоловіків хором повторює піввірші, крім останнього, даючи співцеві час скласти продовження. У ту саму тематичну лінію вписується й відповідь, що пролунає згодом.
Наспівів, так званих скопів, на яких тримається цей діалог, багато, і вони мають місцеві варіанти та уподобання. Музиканти знають, який наспів допомагає певному співцеві, і припасовують супровід, щоб підтримати його віршувальне зусилля. До знання інструменталіста, отже, належить і ця близькість до людей товариства.
Нову мантинаду слухають люди, які часто пам’ятають і давніші. Ніттіс наголошує на значенні цієї пам’яті, адже повторення вже проспіваного двовірша суперечить правилу імпровізаційної творчості. Піітарис, народний поет, складає вірші перед слухачами, які досить добре знають, що було сказано на попередніх зібраннях.
Ліра та соколині дзвіночки
Співане слово підтримує ліра Карпатосу, а маленькі дзвіночки на смичку — геракокудуна, або «соколині дзвіночки», — додають його рухові ритмічного звучання. Лаут забезпечує ритмічний і гармонічний супровід, а цамбуна посідає особливе місце в олімбоському ансамблі. Дослідження Ніттіс розрізняє ці функції, з’ясовуючи, як інструменти підтримують голоси й спонукають присутніх долучитися.
Значення ліри сягає і її виготовлення. Ірині Бейна в докторській дисертації про карпатоську органологію розглядає інструмент у культурному середовищі острова й підходить до нього як до носія місцевої ідентичності. Майстри, часто й самі музиканти, надають особливої ваги збереженню його давньої форми, бо пов’язують її з тяглістю своєї музичної традиції. Їхній вибір, отже, стосується й того, як громада впізнає власне звучання.
Суста й перехід до танцю
Суста належить до ширшого карпатоського репертуару, проте танцювальна частина олімбоського гленді має власну послідовність. Етнографічний опис Ніттіс простежує перехід від повільного Като хоросу до Гонатистосу, а відтак до швидшого Пано хоросу. Дослідниця фіксує також сусту в програмі, яку музиканти з Олімбосу представили у Франції. Присутність сусти в репертуарі, отже, задокументовано, але її назву не ототожнюють з усією місцевою танцювальною послідовністю.
І в танці існують чітко розподілені обов’язки: веде кавос, а решта місць у ланцюгу сприяє його плавному розгортанню. Жінки, чия участь у публічному імпровізованому діалозі традиційно обмежена певними родинними нагодами, відіграють у танці активну роль.
Крім того, дослідження Ніттіс показує їхній внесок у запам’ятовування мантинад і навіть у їх записування до зошитів. Там зберігаються слова, колись сказані про конкретних односельців, разом із пам’яттю про обставини, за яких вони пролунали.
Джерела та література
- Маргаріті, Фотіні (2021). Το Ολυμπίτικο γλέντι ως στοιχείο άυλης πολιτιστικής κληρονομιάς. Μελέτη περίπτωσης το πανηγύρι του Αγίου Ιωάννη στην Βρουκούντα της Ολύμπου Καρπάθου [Олімбоське гленді як елемент нематеріальної культурної спадщини: на прикладі свята святого Іоанна у Врукунді (Олімбос, Карпатос)]. Магістерська робота, Університет Пелопоннесу.
- Бейна, Ірині (2011). Η καρπάθικη λύρα: μια εθνογραφική προσέγγιση στην πολιτισμική οργανολογία: μουσικά όργανα και πολιτισμική ταυτότητα της Καρπάθου [Карпатоська ліра: етнографічний підхід до культурної органології: музичні інструменти й культурна ідентичність Карпатосу]. Докторська дисертація, Іонічний університет.
- Міністерство культури Греції (2019). Καρπάθικο Γλέντι [Карпатоське гленді]. Національний реєстр нематеріальної культурної спадщини Греції.
- Міністерство культури Греції (2020). Ολυμπίτικο Γλέντι [Олімбоське гленді]. Національний реєстр нематеріальної культурної спадщини Греції.
- Nittis, Mélanie (2022). «Une oralité fonctionnelle à l’ère du numérique : le cas d’Olympos (Karpathos, Grèce)». Martor, 27, с. 113–131.
- Nittis, Mélanie (2025). «La mise en spectacle d’un rituel : le cas du glenti d’Olympos». L’ethnographie, 10.
