Прикрашені білі коні серед столиків на освітленій брукованій вулиці. Зображення до розповіді про кінну участь у святі Бика.В Агія-Параскеві на острові Лесбос свято святого Харалампія пов’язалося з обітною пожертвою бика, з м’яса якого готували кіскек — спільну страву учасників празника. Довкола цієї пожертви склалося святкування, що виходило далеко за межі місця прощі й охоплювало вулиці та кав’ярні села. Ті, хто емігрував, поверталися на свято, зустрічалися з родичами й брали участь в урочистостях, підтримуючи зв’язки, які щоденне життя на чужині робило дедалі крихкішими. Саме цей зв’язок свята з еміграцією окремо досліджує праця, присвячена «святу Бика».
Від лютневої пам’яті до літнього празника
Пам’ять священномученика Харалампія Церква вшановує 10 лютого. Великий празник Агія-Параскеві, однак, має власний календар. За давнішим фольклорним записом, він відбувався в останній декаді травня, перед Вознесінням; польове дослідження Еві Юганне Галанн зафіксувало його 1992 року 26–29 червня, а праця Теодори Харалампі, опублікована 2024 року, відносить його тепер до першого тижня липня. На перенесення дати вплинули шкільні іспити та прагнення привабити більше гостей, як пояснює відповідне наукове дослідження.
Для зевгадів — хліборобів, що обробляли землю за допомогою тяглових тварин, — опіка святого безпосередньо стосувалася засобів до життя. У народній побожності здоров’я та плодючість худоби пов’язували з надією на добрий урожай. Віл, що загубився чи захворів, міг позбавити господарство змоги обробити своє поле.
Місцевий переказ і пожертва бика
Походження празника пояснює місцевий переказ, відомий у кількох варіантах. За османської доби хлібороб з Агія-Параскеві шукав загубленого вола в місцевості Таврос і там зіткнувся з розбійником. За переказом, він урятувався завдяки заступництву святого Харалампія й повернув свою тварину. Далі оповідь розповідає, як священник і сільські старійшини прийшли на місце чуда, де й було встановлено щорічне святкування. В етнографічних дослідженнях цю історію зафіксовано як переказ про заснування празника.
Курбані, яке в місцевому вжитку трапляється й у формі «кулбані», мало конкретного жертводавця, але отримувачем була вся громада. Жертводавець брав на себе витрати на тварину; страву, приготовану з її м’яса, роздавали учасникам празника. Христос Іоаннідіс у своїй докторській дисертації про це свято тлумачить пожертву як ритуальний дар селу й досліджує, як через неї оновлювалися зв’язки емігрантів із рідною громадою.
Кіскек і праця ночі
В історично засвідченій формі звичаю після заколювання починалося приготування кіскеку. М’ясо всю ніч варилося у великих казанах, потім додавали пшеницю й варили далі, доки страва не набувала густої, тягучої консистенції. Окреме етнографічне дослідження розглядає місце спільної трапези в прощі, простежуючи весь шлях від пожертви тварини до роздавання їжі.
За польовим записом 1992 року, біля казанів працювали чоловіки. Уранці вони все ще помішували вариво в диму, а очі їм сльозилися від вогнищ. За готовою стравою стояли години праці, що тривала, поки прибували нові прочани.
Після Божественної літургії та благословення страви священником починалося роздавання. Учасники празника чекали з посудом, часто для того, щоб узяти порції й для тих, хто лишився вдома. Поєднання обітної пожертви зі спільною трапезою трапляється й на інших святах Лесбосу — з відмінностями у складі страв і в місцевих назвах.
Описи публічного заколювання все ж потребують чіткого датування. Теодора Харалампі зазначає у своїй праці 2024 року, що після протестів щодо поводження з тваринами публічне забивання й роздавання крові присутнім було скасовано. Це спостереження є частиною її ширшого дослідження празників Лесбосу та змін у святкових практиках.
Прикрашені коні та кінні перегони
На вулицях села увагу привертають вершники. Догляд за кіньми та прикрашання збруї становлять частину їхньої публічної присутності на святі, а верхівці супроводжують пересування святкувальників.
На супровідному зображенні видно двох білих коней у чорній оздобленій збруї, з жовто-помаранчевими плетеними прикрасами позаду сідел. Праворуч у сідлі сидить жінка з маленькою дитиною перед собою, ліворуч чоловік їде на другому коні. Столики підходять майже впритул до тварин — на освітленій бруківці перед крамницями.
Особливе місце на празнику посідають кінні перегони. Запис 1992 року описує організовані змагання з умовами участі та врученням нагород, у яких вершники мчали без сідла. Для багатьох молодших учасників перегони були головною причиною приїзду, і підготовка до них тривала від празника до празника.
Компанії музик серед вершників
Разом із верхівцями рухалися й музики. В архіві музичної культури Північної Егеїди Егейського університету зберігається фотографія 1996 року, на якій компанія з труби, кларнета й даулі (барабана) супроводжує вершників на святі Бика. У тому ж архіві є документ 1995 року з іншим складом: кларнет і скрипка разом із даулі. Світлини фіксують конкретні музичні гурти й дають змогу побачити, як різні інструменти співіснували на одному святі.
Мідні духові посідають у цій музичній історії власне місце. На світлині святкової гостини 1953 року видно тромбон поряд зі струнними та іншими інструментами, а давніший документ, 1950 року, показує гурт із двома тромбонами. Подекуди музики йдуть за вершниками, подекуди стоять серед гуртів гостей, і кав’ярня разом із вулицею стають продовженням гулянки.
Джерела та література
- Charalampi, T. (2024). Feasts in Lesbos: Highlighting the Social and Cultural Changes. International Journal of Humanities and Social Science, 14, 385–395.
- Håland, E. J. (2014). The Legend and Popular Festival of Agios (Saint) Charalampos, and its Parallels in the Wider Greek Context, Ancient and Modern. Folk Life, 52(1), 13–48.
- Håland, E. J. (2022). Bull Sacrifice and Communal Meal — Kesketsi: Pilgrimage at a Greek Saint’s Feast. Mediterranean Review, 15(2), 1–27.
- Ιωαννίδης, Χ. (1997). Το πανηγύρι του Αγίου Χαραλάμπους στην Αγία Παρασκευή Λέσβου: Το κουλμπάνι ως τελετουργική συγκρότηση της κοινοτικής ταυτότητος. Докторська дисертація, Егейський університет. Анотація в інституційному репозитарії.
- Егейський університет, Αρχείο Μουσικού Πολιτισμού Βορείου Αιγαίου [Архів музичної культури Північної Егеїди]. [Компанія музик супроводжує вершників на святі Бика, 1996]. Фотодокумент.
