Святі Нерей і Ахилій: свідчення та переказ про Домітіллу

Святі мученики Нерей і Ахилій пов’язані з одним із найважливіших християнських цвинтарів Рима — катакомбами Домітілли на Віа Ардеатіна, де шанування їхніх гробниць набуло публічного вияву вже в IV столітті, тоді як відомості про їхнє попереднє життя залишаються скупими. У пізнішій агіографічній оповіді вони постають слугами жінки з імператорського роду, Флавії Домітілли, з якою поділяють вигнання та відданість християнській вірі; проте найдавніше збережене свідчення відносить їх до лав римського війська.

З цієї розбіжності постає головне історичне питання: як склалася їхня спільна історія, якщо все, що ми знаємо, походить із текстів різних епох, написаних для різних потреб церковної спільноти?

Напис папи Дамаса

За папи Дамаса I, між 366 і 384 роками, на честь двох мучеників було складено латинську епіграму, яку встановили на місці їхнього поховання; їхнє навернення описано в ній мовою військової служби. Згідно з текстом, обидва виконували жорстокі обов’язки, зі страху коряючись наказам тирана, аж доки прийняття християнської віри не спонукало їх залишити табір і кинути зброю разом із відзнаками своєї служби.

Дамас надає особливої ваги цій зміні постави: колишня покора владі поступається місцем сповіданню Христа. Це свідчення дає змогу розпізнати давнє ядро переказу — воїнів, які змінюють віру й полишають службу, — проте не називає ні імені імператора, ні певної дати їхньої смерті.

Фрагменти мармурового напису знайшли під час розкопок XIX століття, а повний текст вірша зберігся також у рукописних збірках, тож матеріальну знахідку можна досліджувати разом з її писемною традицією.

Коли вони жили і де їх шанували

Датування мучеництва близько 98 року, яке повторюють деякі новіші життєписи, залежить від оповіді, що пов’язує обох святих із Домітіллою та з часами Доміціана й Траяна. Оскільки найдавніший напис не називає гонителя, цю дату слід розглядати як елемент певної традиції, з іншим ступенем достовірності, ніж саме існування і шанування мучеників.

В археологічному описі Папської комісії зі священної археології ймовірнішим визнано їхній зв’язок із гонінням Діоклетіана, близько 304 року, а велику цвинтарну базиліку віднесено до часів папи Сириція, кінця IV століття. Колони, що поділяли простір на три нави, та апсида, якою завершувалася центральна нава, показують, якого розмаху набула культова присутність мучеників на цвинтарі.

Під час розкопок Джованні Баттісти де Россі в 1870-х роках було віднайдено також рельєф із зображенням страти Ахилія на невеликій колоні, з написом, що дає змогу його ідентифікувати. Поєднання імені та зображення має особливе значення, бо пов’язує конкретну особу з монументальним облаштуванням місця незалежно від подробиць, пізніше доданих до його житія.

Діяння та зв’язок із Домітіллою

На пізнішому етапі, ймовірно у V або VI столітті, постало розлоге Мучеництво Нерея і Ахилія, відоме в латинській і грецькій традиції, де їхня історія вписується в ширшу мережу постатей раннього римського християнства. Діяння мучеників зображують обох як євнухів-покойовиків Домітілли, охрещених апостолом Петром, які заохочують її присвятити себе дівству й відмовитися від задуманого шлюбу з Авреліаном.

Далі йдуть заслання на острів Понтію, нинішню Понцу, і конфлікт із відкинутим нареченим, а оповідь переплітається з іншими мученицькими історіями та з переказами про Петра. Дівоцька посвята Домітілли посідає тут центральне місце, адже саме з неї випливають тиск і рішення, що ведуть до розгортання мучеництва.

Віддаленість у часі від подій і складна літературна побудова вимагають обережності, коли Діяння використовують як біографічне джерело. Утім, вони залишаються вагомим свідченням того, як пізніші християнські громади розуміли посвяту себе Богові й пов’язували між собою окремі місця пам’яті Рима.

Проблема особи Флавії Домітілли

Про Домітіллу є й свідчення поза Діяннями: Євсевій Кесарійський у «Церковній історії» повідомляє, що якась Флавія Домітілла, небога консула Флавія Климента, була заслана на Понтію через свідчення про Христа. Цю звістку записано на початку IV століття, і вона стосується часів Доміціана, але в цьому уривку не згадує Нерея і Ахилія.

Таке розрізнення слід зберігати, особливо коли скорочені житія змішують родичів із династії Флавіїв і перетворюють Флавія Климента на нареченого святої. У самих Діяннях, як їх підсумовує науковий каталог NASSCAL, нареченого звуть Авреліан, отже заміна його Климентом вносить додаткову плутанину між джерелами.

Церковне вшанування

У Римо-Католицькій Церкві святих Нерея і Ахилія вшановують 12 травня — необов’язковим спомином у загальному римському календарі. Давність їхнього культу підтверджує й 28-ма бесіда на Євангеліє святителя Григорія Двоєслова, виголошена в храмі мучеників у день їхнього свята, хоч проповідник не додає конкретних біографічних відомостей.

У слов’янській прологовій традиції сприйняття тієї самої пам’яті пішло своєрідним шляхом: середньовічні тексти, покликаючись на бесіду Григорія, передали імена у спотвореному вигляді — Єремій і Архилій. Під цими іменами пам’ять унесено під 6 квітня, і цей факт слід наводити із зазначенням його конкретного прологового походження, а не подавати як єдину календарну практику всієї Православної Церкви.

Від римського переказу до живопису

Спільну присутність Домітілли та двох мучеників увиразнює Крістофоро Ронкаллі, відомий як Помаранчо, у картині, написаній близько 1598–1599 років для церкви Санті-Нерео-е-Акіллео в Римі. У центрі стоїть свята в короні й з пальмовою гілкою, між двома чоловічими постатями, а вище ангели тримають вінки, переводячи увагу від земного випробування до небесного визнання мучеництва.

У Рубенса 1608 року та сама група набуває іншої динаміки: жести й багаті складки шат поєднують постаті під сонмом ангелів. Твір для церкви Санта-Марія-ін-Валлічелла належить до пізнішого мистецького життя переказу, з якого художник бере вже усталену групу святих, і саме це угруповання не є самостійним історичним доказом їхньої спільної діяльності.

У ранішій композиції того самого митця, 1606–1607 років, що зберігається в Музеї Гренобля, Домітілла та обидва мученики входять до ширшого зібрання довкола святителя Григорія, під образом Богородиці з Дитям. Вибір постатей пов’язаний із мощами, які зберігала римська церква, для якої призначалася картина, а погляди та рух тіл ведуть глядача до верхньої частини, де образ оточують ангели й рослинний орнамент.

Джерела та література

• Burke, T. (2024). «Acts of Nereus and Achilleus». e-Clavis: Christian Apocrypha, NASSCAL.
• Євсевій Кесарійський. Церковна історія, III, 18. Англійський переклад Arthur Cushman McGiffert, за ред. Philip Schaff, Nicene and Post-Nicene Fathers, друга серія, т. 1 (1890). Christian Classics Ethereal Library.
• Istituto Centrale per il Catalogo e la Documentazione. «I Santi Nereo, Achilleo e Domitilla». Catalogo generale dei Beni Culturali, № 1201030011.
• Musée de Grenoble. «Saint Grégoire pape, entouré de saints et de saintes, vénérant l’image miraculeuse de la Vierge à l’Enfant, dite de Santa Maria in Vallicella». Науковий опис картини Рубенса, 1606–1607.
• Pontifical Commission for Sacred Archaeology. «Catacombs of Domitilla». Розділ огляду римських катакомб.
• University of Oxford (2018). «E07153: Latin poem by Pope Damasus, for an inscription commemorating Nereus and Achilleus». The Cult of Saints in Late Antiquity, запис E07153.
• Зайцев Д. В. (2022). «Нерей и Ахилий». Православная энциклопедия, т. 49, с. 32–34.