Святий новомученик Авакум (†1628): солунський преподобномученик і пам’ятний запис Великої Лаври

Святий новомученик Авакум — преподобномученик, якщо послуговуватися агіологічною термінологією, тобто чернець, який зазнав мученицької смерті. Він належить до тих випадків, коли основні відомості звичної агіографічної традиції про особу вміщуються в одному-єдиному реченні. Його записала невідома рука на аркуші 155 рукопису монастиря Великої Лаври на Афоні, кодексу Ω 89, і, згідно з цим записом, чернець на ім’я Авакум постраждав у Солуні 6 серпня 1628 року. У звичних агіографічних довідниках не збереглося його мучеництва, тобто тієї оповіді, яка зазвичай супроводжує пам’ять новомученика й розповідає про його походження, арешт, допит і кончину. Його імені немає ні в «Синаксарі новомучеників» (Συναξαριστής των Νεομαρτύρων), ні в давніших відомих друкованих синаксарях. Отже, Авакум стає, я сказав би, майже хрестоматійним прикладом того, як пам’ять святого може вціліти в нотатці, залишеній у книзі.

Пам’ятний запис кодексу Ω 89

Пам’ятним записом (ἐνθύμησις) у поствізантійській рукописній традиції називають коротку нотатку, яку читач, власник або чернець обителі вписував на порожні аркуші чи на береги кодексу. Так він занотовував те, що вважав вартим пам’яті: чиюсь смерть, землетрус, пошесть, рік дорожнечі або, як тут, мучеництво. Новіші описи пов’язують запис про Авакума з кодексом XVII століття, а текст його такий: «Κατὰ τὸ ζρλς’ ἐν μηνὶ Αὐγούστῳ εἰς τὰς ς’ ἐμαρτύρησεν ὁ ὅσιος καὶ νέος μάρτυς Ἀββακοὺμ ἐν τῇ μεγαλουπόλει Θεσσαλονίκῃ, εἰς δόξαν καὶ καύχημα τῶν ὀρθοδόξων χριστιανῶν» («Року 7136, місяця серпня, 6-го дня постраждав преподобний і новий мученик Авакум у великому граді Солуні, на славу й похвалу православних християн»). Дату подано, як тоді було заведено, від створення світу, а 7136 рік записано буквеними цифрами (͵ζ = 7000, ρ = 100, λ = 30, ς = 6). Оскільки візантійський рік починався 1 вересня, серпень 7136 року відповідає серпню 1628 року від Різдва Христового. Сучасному читачеві слід розуміти цю дату за юліанським календарем, бо григоріанського на православному Сході не було запроваджено. Отже, 6 серпня автора запису відповідає 16 серпня того самого року за григоріанським календарем.

Хто зробив запис і через скільки часу після події, ми не знаємо. Точність дати й цілковита відсутність чудесних подробиць самі собою не дають підстав датувати запис часом, близьким до подій. Писар міг дізнатися про мучеництво або безпосередньо, або з давнішого джерела, яке вважав надійним. Така оцінка — тлумачення, а не свідчення.

Про що каже свідчення і про що мовчить

Що ж можна з певністю вивести з такого скупого формулювання? Насамперед ім’я — те саме, що й у старозавітного пророка. Далі означення «ὅσιος καὶ νέος μάρτυς», яке в церковній мові доби вказує на ченця, що зазнав мучеництва. Звідси загальноприйняте припущення, що Авакум був ченцем, найімовірніше афонським. Проте це лише припущення, адже обителі запис не називає. Те, що запис зберігся в лаврському кодексі, робить зв’язок з Афоном правдоподібним, але не доводить його. Рукописи переходили з місця на місце, звістки ширилися від монастиря до монастиря, а афонські обителі мали в Солуні та на Халкідіках подвір’я, тобто залежні володіння з угіддями й чернечими помешканнями. Через них звістка з міста діставалася Святої Гори, і мученикові зовсім не обов’язково було самому бути афонітом.

Значно більше того, про що запис мовчить: походження, вік, висунуте обвинувачення, спосіб страти, місце поховання. Завершальні слова «εἰς δόξαν καὶ καύχημα τῶν ὀρθοδόξων χριστιανῶν» належать до усталеного словника церковного письменства того часу. Читати їх треба не як відомості про обставини, а як знак того, як писар зрозумів подію і для кого її записав. Варто зауважити й те, що день мучеництва збігається з великим Господнім святом Преображення Спасителя. Джерело цього збігу ніяк не коментує, і будь-яке його символічне прочитання лягає на відповідальність пізнішого тлумача, а не свідка доби.

Солунь 1628 року і новомученики

Тоді, коли наш писар називає Солунь «великим градом», місто вже майже два століття, від 1430 року, перебувало під османською владою, а на константинопольському престолі сидів султан Мурад IV (1623–1640). Це було густонаселене й багатомовне місто. Поруч жили християни, мусульмани та велика сефардська єврейська громада, яка осіла тут після вигнання євреїв з Піренейського півострова наприкінці XV століття. Як і в будь-якому великому османському місті, повсякдення регулювала система релігійних громад, кожна з яких мала окремий правовий статус. Новомучениками Православна Церква називає християн, страчених за віру в нові часи, передусім в османську добу, щоб відрізнити їх від мучеників перших століть. Їхні мучеництва часто укладали ченці, серед яких було багато афонців, і описують вони випадки з дуже різними обставинами. Саме це розмаїття й не дозволяє, без конкретного оповідного свідчення, приписати Авакумові якусь із відомих схем.

Симеон Пасхалідіс у відкритому академічному курсі Університету імені Аристотеля в Салоніках, присвяченому святим міста, ставить Авакума першим у низці солунських новомучеників XVII століття, низці, що тягнеться до XIX століття. Він наводить також дві відомості, яких немає в інших джерелах. Перша: Авакум подвизався «в Лаврі Кареї», тобто в адміністративному центрі Святої Гори. Цієї назви не слід ототожнювати з монастирем Великої Лаври, що розташований в іншій частині Афонського півострова. Друга: хоча донедавна були відомі тільки його ім’я та спосіб мучеництва, зберігся переклад його Мучеництва з української мови. Якщо цю останню відомість підтвердить опубліковане видання, це означатиме, що оповідь про мучеництво побутувала в слов’янському православному світі, хоча з навчального матеріалу не можна встановити, коли її було укладено чи поширено. Це істотно змінило б картину, яку ми досі мали. Проте навчальний матеріал не подає посилання на видання Мучеництва. Тому цю звістку слід розглядати як дослідницьку підказку, що ще чекає документального підтвердження. Те саме стосується й згадки про відомий спосіб мучеництва, якого пам’ятний запис не вказує.

Від берегів рукопису до агіологію

Шлях пам’ятного запису до агіологію проліг через Софронія (Евстратіадіса), колишнього митрополита Леонтопольського. Разом із лаврським ченцем і лікарем Спиридоном Евстратіадіс 1925 року видав у серії Harvard Theological Studies каталог грецьких рукописів Лаври. У примітці до каталогу пояснено, що хронологічні та інші записи кодексів, позначених зірочкою, Евстратіадіс уже оприлюднив окремо в часописі «Γρηγόριος ὁ Παλαμᾶς» («Григорій Палама») під назвою «Ἁγιορειτικῶν Κωδίκων Σημειώματα» («Записи афонських кодексів»), і тому там їх повторно не надруковано. Ця подробиця нагадує, що свідчення, подібні до запису про Авакума, нерідко потрапляли до друку через видання пам’ятних записів, окремі від описів рукописів. Сам Евстратіадіс і вніс першим ім’я преподобномученика до агіологічного довідника — до «Ἁγιολόγιον τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας» («Агіологій Православної Церкви»).

Звідти ім’я перейшло до новіших довідників. Російська «Православная энциклопедия» присвячує Авакумові коротку статтю в першому томі. У ній зазначено, що він постраждав у Солуні та згадується в лаврському кодексі й у «Малому Евхологіоні» (Μικρὸν Εὐχολόγιον), а пам’ять його припадає на 6 серпня. Крім «Агіологію» Евстратіадіса, стаття посилається також на «Релігійну та етичну енциклопедію» (Θρησκευτικὴ καὶ Ἠθικὴ Ἐγκυκλοπαιδεία) і на «Лексикон» Перантоніса. Агіографічна традиція повідомляє ще, що частки його мощей зберігаються в монастирі Різдва Пресвятої Богородиці в Акарнанії. Для цієї відомості не знайдено опублікованого обґрунтування, яке дало б змогу встановити, про яку обитель ідеться, або пояснило б, як туди потрапили мощі. До того ж, зауважмо, вона передбачає, що вціліла бодай частина мощей мученика, а про це запис мовчить.

Пам’ять святого Авакума 6 серпня

Православна Церква вшановує пам’ять святого новомученика Авакума 6 серпня, у день його мучеництва. Його ім’я внесено до переліку новомучеників, який оприлюднило видавництво Елладської Православної Церкви «Апостолікі Діаконія» (Αποστολική Διακονία). Збіг із Преображенням, яке цього дня панує в богослужінні, можливо, пояснює, чому його пам’ять лишилася обмеженою: її знають радше дослідники агіології та афонська традиція, ніж ширше народне благочестя. Монастир Великої Лаври заснував 963 року преподобний Афанасій Афонський. Згідно з оцінкою ICOMOS, на підставі якої Афон 1988 року внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, заснування обителі позначає посилення організованого чернецтва на півострові. Її бібліотеці, за каталогом 1925 року, належить кодекс, що зберіг основне писемне свідчення про ченця, про якого в іншому майже нічого не відомо: кілька слів на аркуші 155.

Джерела та література

• ICOMOS (1988). World Heritage List No 454: Mount Athos, Advisory Body Evaluation. Париж: UNESCO World Heritage Centre.
• Spyridon of the Laura & Eustratiades, S. (1925). Catalogue of the Greek Manuscripts in the Library of the Laura on Mount Athos, with Notices from Other Libraries (Harvard Theological Studies 12). Cambridge, MA: Harvard University Press.
• О. Е. П. (2000). Аввакум. В кн.: Православная энциклопедия. Т. 1. С. 83. М.: Церковно-научный центр «Православная энциклопедия».
• Πασχαλίδης, Σ. [Пасхалідіс, С.] (2014). Οι Άγιοι της Θεσσαλονίκης [Святі Солуня]. Ενότητα 8: Οι Νεομάρτυρες της Θεσσαλονίκης (17ος–19ος αι.) [Розділ 8. Новомученики Солуня (XVII–XIX ст.)]. Θεσσαλονίκη: Αριστοτέλειο Πανεπιστήμιο Θεσσαλονίκης, Ανοικτά Ακαδημαϊκά Μαθήματα [Салоніки: Університет імені Аристотеля, відкриті академічні курси].